Драгоманова 31В

15 мая завершилась полуторогодовая эпопея борьбы КП "Житло-Сервис" против меня. То о чем так долго говорили большевики - свершилось. Суд признал, что КП "Житло-Сервис" для нашего дома и других 84-х домов, которые он крышует, есть никто и зовут его никак. А жители этих домов платят бабло в карман афериста Марущака незаконно.

Хотел бы выразить благодарность судье Дарницкого райсуда Колеснику О.М. за профессионализм и беспристрастное рассмотрение моего дела. Также хочу выразить благодарность Блащуку В.Ю., моему представителю, потому что благодаря именнно его блестящей работе стала возможна эта победа.

Также хочу поблагодарить Татьяну Монтян. которая первой подала пример, что нечего платить разным шулерам.

Также благодарность всем посетителям сайта Гроза, потому что благодаря их вроде и незатметной повседневной работе в судах по оспариванию незаконных распоряжений нашего "дорогого" КМДА тоже стала возможна эта победа.

Возражение моего представителя Блащука В.Ю. против иска

Ухвалою суду від 3 жовтня 2011 року у справі за позовом КП «Житло-Сервіс» до Осовика О.М. про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги відкрито провадження.

Використовуючи своє право надане ч. 1 ст. 128 ЦПК України відповідач подає заперечення проти позову.

Позивач звертаючись до суду просить з відповідача  стягнути заборгованість за послуги утримання будинку і прибудинкової території, комунальні послуги. (фактично це є предмет позову)

Згідно із преамбулою Закону України "Про житлово-комунальні послуги”, (у подальшому закон) правовідносини даного роду між сторонами регулюються зокрема законом, який є спеціальним.

Відповідно до приписів ст. 19 закону відносини між учасниками правовідносин у сфері ЖКП здійснюється виключно на договірних засадах. Істотні умови договорів на надання житлово-комунальних послуг встановлені у ст. 26 закону.

Як доказ існування правовідносин між позивачем і відповідачем позивач зазначає "договір про участь у витратах на утримання будинку і прибудинкової території” від 16.05.2001р. Цей договір укладено до набрання чинності законом (30.07.2004р.), і він відповідно не містить всіх встановлених в законі істотних умов. Позивач не звертався до відповідача із пропозицією привести даний договір у відповідність із законом, що підтверджується відсутністю посилання на цю обставину в позовній заяві. Додатково слід зазначити, що у відповідності із прикінцевими і перехідними положеннями закону договори укладені до набрання чинності законом, що не приведені у відповідність із законом до 1 січня 2006р. втрачають чинність. Таким чином даний договір є нікчемним, і визнання його недійсним судом – не вимагається, у відповідності із приписами ст. 215 ЦК. Відповідно між сторонами не існує законно встановлених та урегульованих правовідносин.

Окрім того у відповідності із п. 6 ч. 1 ст. 24 закону балансоутримувач має право звертатись до суду про звернення стягнення на майно осіб, які відмовляються оплачувати рахунки за житлово-комунальні послуги. Інші учасники відносин у сфері ЖКП (виробник, виконавець, управитель тощо) не наділені таким правом. Позивачем не надано доказів того, що він є балансоутримувачем даного будинку. Більш того відповідачем надано доказ того, що балансоутримувачем є зовсім інша особа, а не позивач. Фактично позивач звернувшись із даним позовом, - перевищив надані йому законом права.

Позивач звертаючись до суду зазначив, що відповідач був власником житлового приміщення за зазначеною у позові адресою, що підтверджено договором купівлі-продажу даної квартири від 05.04.200р.

Щодо безпосередньо позовної заяви слід зазначити наступне.

Згідно із приписами ч. 1 ст. 60 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Окрім того у відповідності до ч. 4 даної статті доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. У відповідності до ч. 1 ст. 59 суд не бере до уваги докази, які одержані із порушенням порядку встановленого законом.

У відповідності до приписів п. 6 ч. 2 ст. 119 ЦПК позовна повинна містити зазначення доказів, що доводять кожну обставину.

Позивач звертаючись до суду у позовній заяві зазначає, що він "утримує та проводить обслуговування житлового будинку № 31-в по вул. Драгоманова в м. Києві.”. Проте позивачем у позовній заяві не надано посилання на докази, яким ця обставина підтверджується. Таких доказів не було надано позивачем і до початку розгляду справи по суті. Таким чином не має підстав стверджувати що саме позивач вчиняє зазначені дії.

Наступне. Позивач у позовній заяві посилається на ст. 322 ЦК, згідно із якою на власника майна покладено обов’язок утримання майна. А саме до такого обов’язку позивачем віднесено обов’язок по сплаті послуг за утримання будинку і прибудинкової території та комунальних послуг. Проте знову таки позивач не надає доказів, що саме цей нібито "обов’язок” має виконуватись на користь саме позивача.

У подальшому позивач посилаючись на ст. ст. 509, 526 зазначає, що обов’язок має виконуватись належним чином, проте позивач "забуває” зазначити, що у ЦК зобов’язальному праву відведена п’ята книга, і саме обов’язки вказані у п’ятій книзі мають виконуватись належним чином, а ст. 322 ЦК знаходиться у книзі третій "Право власності”, і це не є "зобов’язальним правом” (на ці правовідносини, у разі відсутності відповідного договору, не поширюється дія книги п’ятої ЦК).

У подальшому позивач із посиланням на ст. 68, 69, 151, 179 ЖК України зазначає, що відповідач повинен утримувати в порядку прибудинкову територію та оплачувати послуги на утримання будинку і прибудинкової території та отриманні комунальні послуги на підставі укладеного договору.

З даного приводу по перше слід зазначити, що ЖК України станом на 15.03.2012р. Верховною Радою України не прийнято, що підтверджується відсутністю відповідної публікації у ЗМІ та інформацією з сайту Верховної Ради України. Таким чином посилання позивача на неіснуючий закон – є взагалі недоречним.

У разі якщо припустити, що позивач мав на увазі ЖК УРСР то згідно зазначеного закону ст. 67 та 68 відносяться до приміщень державного та громадського житлового фонду, оскільки знаходяться у Главі 2 "Користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду”, а як зазначено позивачем квартира відповідача належить до приватного житлового фонду. Так само посилання позивача на ст. 151, 179 (мабуть ЖК УРСР), є недоречним, оскільки зазначені статті даного закону не містять жодної інформації, яка надає право позивачу звернення до суду.

У подальшому позивач наголошує на тому, що "у зв’язку із невиконанням своїх обов’язків у відповідача перед позивачем виникла заборгованість”. З цього приводу слід зазначити, що як було зазначено вище, у відповідача не існує жодних обов’язків перед позивачем. Доказів зворотного позивачем не надано.

Наступне на чому слід зупинитися, це те, що на думку позивача заборгованість складається із "центрального опалення”. Що це таке зрозуміти неможливо, проте припустимо що це "послуга централізованого опалення”. На думку позивача нарахування за цю послугу він робив на підставі певних "розпоряджень виконавчого органу КМР (КМДА)”. У відповідності до приписів ч. 2 ст. 8 ЦПК суд застосовує інші НПА, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із ст. 19 Конституції України органи державної влади. Їх посадові особи мають діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб встановлені Конституцією і законами. НПА у формі "Розпорядження виконавчого органу КМР (КМДА)” взагалі непередбачено жодною нормою діючого законодавства, а відтак застосування цих актів у будь-якому прояві є протизаконним. Відповідний висновок зроблено в Указі Президента України №1199 від 24.12.2008р. Окрім того всі зазначені акти не пройшли процедуру державної реєстрації, встановлену відповідними актами законодавства, що підтверджується зверненням Блащука В.Ю. до Головного управління юстиції у м. Києві, та його відповіддю (додаються). У відповідності до постанови КМУ № 731 від 28.12.1992р. є такими що не набрали сили і не можуть бути застосовані. Необхідність державної реєстрації актів додатково і остаточно встановлена в ухвалі ВСУ від 28.11.2011р., яка прийнята в порядку ст. 244² КАСУ, а відтак усі суди мають привести свою судову практику у відповідність із даним судовим актом. У відповідності до п. 2.7. рішення КМР № 102/159 від 28.09.2006р. виконавцем послуги централізованого опалення у м. Києва є АК "Київенерго”, ЗАТ "Дарницька ТЕЦ” та інші виробники теплової енергії. Доказів того що КП "Житло-сервіс” є виробником теплової енергії суду не надано. Окрім того позивачем не додано доказів того, що саме він надавав послугу центрального опалення, не надано доказів того, що відповідач споживав послугу центрального опалення. Жодних доказів що спростовують ці обставини позивачем не надано.

Окрім того слід звернути увагу суду на обставину, що будинок в по вул.. Драгоманова 31В в м. Києві має змінну площу. (мабуть він дихає, і площа під час видиху зменшується).

Так згідно із наданим позивачем первісним РОЗРАХУНКОМ площа будинку складає від 17848,67 кв. м. до 18014,08 кв. м. Згідно із повторно наданим позивачем розрахунком, площа будинку складає від 17974,14 кв. м. до 17978,44 кв. м. Слід зазначити, що порівнюючи відповідні місяці у розрахунку первісному і вторинному представник відповідача не знайшов жодного місяця у спірний період в якому відповідна вартість спожитої теплової енергії співпадає, що доводить надуманість даного розрахунку, а не його обґрунтованість. Окрім того значення споживання теплової енергії згідно із наданими позивачем табуляграмами не відповідає значенню споживання вказаному у "розрахунку вартості спожитої теплової енергії”, що також підтверджує необґрунтованість вимог позивача.

Наступною складовою "заборгованості” за яку позивач просить стягнути гроші з відповідача - є нарахування вартості послуг з гарячого водопостачання. Як вже було зазначено вище, акти на підставі яких здійснювалось "нарахування” не можуть бути судом прийняті до уваги у зв’язку із їхньою невідповідністю діючому законодавству. Так само позивачем не надано доказів того що саме він надавав зазначену послугу, не надано доказів того в якому обсязі дану послугу спожив відповідач. Окрім того згідно із рішенням КМР № 102/159 від 28.09.2006р. виконавцем даної послуги є власники теплових пунктів та інші юридичні особи, яким ці пункти надані в управління, господарське відання, володіння або користування. Жодних доказів що у позивача є тепловий пункт в володінні або в користуванні позивачем не надано. Так само позивач не надав доказів того, що він є виконавцем зазначеної послуги, і не спростував твердження про те що він не є виконавцем даної послуги.

Ще однією складовою заборгованості, за яку позивач просить стягнути кошти з відповідача, є послуги з утримання будинку і прибудинкової території (експлуатаційні витрати). Слід зазначити, що згідно із законом, така послуга як експлуатаційні витрати взагалі не передбачена. Щодо послуг з утримання будинків споруд та прибудинкових територій, то як вже було зазначено вище, по перше акти на підставі яких розрахована "заборгованість” – є незаконними, а відтак суд їх не може приймати до уваги. По друге позивачем не надано доказів надання відповідачу вказаних послуг, їх обсяг, якість тощо. Так само не надано доказів того, що зазначені послуги відповідач замовляв у позивача, як і того, що позивач є виконавцем зазначеної послуги.

Наступне. Позивач стверджує, що розмір заборгованості зазначається в квитанціях, які щомісячно надходять на адресу відповідача, та наданий в довідці № 862 від 17.12.2010р. Слід зазначити, що оскільки дані "докази” зроблені безпосередньо відповідачем, і до речі вони не містять предмету доказування, а саме підтвердження того що відповідачу надавались певні послуги, які були належної якості, в необхідній відповідачу кількості, а так само те, що відповідач потребував надання цих послуг і відповідно їх споживав, то суд зазначені докази взагалі не має брати до уваги, оскільки вони не є належними і допустимими у розумінні ст. 58, 59 ЦПК. Крім того як було доведено вище дані для цих "документів” відповідач взяв із довідника "стеля”, бо інакше не можливо зазначити звідки взялися вмальовані цифри у дану довідку. Більш того, у своїй позовній заві позивач просить стягнути кошти за централізоване опалення, гаряче водопостачання, та "експлуатаційні витрати”, а згідно із доданим до позову "розрахунком заборгованості”, - позивач просить додатково стягнути кошти за водовідведення, за холодне водопостачання, за "охорона”,  та за "коригування боргу”.

Аналізуючи  довідку "перерахунків і донарахувань” та послугу "коригування боргу” стає очевидним, що виставлені кошти у цих двох "документах” м’яко кажучи не співпадають (98,64 проти 94,15). Це в черговий раз доводить висмоктаність із пальця як "розрахунку заборгованості” зокрема, так і безпідставність та необґрунтованість вимог позивача взагалі.

 Окрім того слід зазначити, що всі надані позивачем довідки не відповідають закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та ще раз підкреслити що всі розрахунки і таблиці зроблені позивачем не витримують жодної критики.

Окрім зазначеного раніше можна наголосити на такому. Оскільки позивач як на підставу своїх вимог посилається на договір від 16.05.2001р., то позивач має саме із посиланням на домовлені між сторонами умови цього договору звертатись до суду із позовом до відповідача. Так зокрема у договорі вказано, що за обслуговування будинку відповідач зобов’язався не пізніше наступного дня поточного місяця вносити плату на рахунок "представника власника будинку” (п.2.2.3.). Згідно із розрахунком щомісячних платежів за обслуговування і ремонт будинку, комунальні і інші послуги складають:

• за обслуговування будинку 22,75 грн.,
• за централізоване опалення 31,03 грн.,
• за гаряче водопостачання 11,25грн.

разом 65,03грн.

Зміни до даного договору сторонами не приймались (доказом є відсутність посилань позивача на додатки чи зміни до договору). Більш того позивач не пропонував переглянути умови даного договору (підтверджується відсутністю доказів з боку позивача таких пропозицій). Але звісно це його повне право.

Відповідно, оскільки позивач просить суд стягнути кошти за період з лютого 2009р. по листопад 2010р. (22 місяці), то максимальна сума із якою він міг звернутись на підставі договору до суду 1430 грн. 66 коп. А із урахуванням того, що згідно із КТМ 204 Україна 244-94 у м. Києві опалювальний період складає 187 днів[1] (фактично 6 місяців на рік) то сума на яку додатково менше мав сплачувати відповідач - складає: 372,36 грн. Окрім того 388,10 грн. позивач отримав в якості субсидії (про що зазначено в розрахунку). Відповідно максимальна сума яку позивач міг би отримати за результатами виконання даного нікчемного договору, при цьому не враховуючи обставину його нікчемності, і відповідно мав можливість просити звертаючись до суду – 670, 20 грн.

Наступне на чому слід зупинитись, то згідно із Законом України Про ліцензування певних видів господарської діяльності, діяльність по наданню послуг водопостачання і водовідведення, та постачання теплової енергії (похідною якої є послуга централізованого опалення) – це є види господарсько діяльності, які потребують ліцензування. Позивачем не надано доказів наявності у нього відповідних ліцензій, а відтак за будь-яких обставин він не може вимагати оплату за вказані послуги.

Із урахуванням вищевикладеного слід зазначити, що позивач з урахуванням усіх обмежень міг звернутися до суду із позовом на суму 500,50 грн. (22,75грн. за 22 місяці). Із урахуванням повернутих 388,10 грн. ця сума дорівнює 112 грн. 40 коп.

Згідно із ст. 4 ЦПК здійснюючі правосуддя суд захищає права, свободи та інтереси осіб у визначений законом спосіб. Ст. 16 ЦК встановлені способи захисту прав та інтересів судом. Серед встановлених у ч. 2 цієї статті способів захисту цивільних прав – не має способу "стягнути заборгованість за послуги”, з якою звернувся позивач.

Окрім того у ст. 11 ЦК встановлені підстави виникнення цивільних прав і обов’язків. Так зокрема права виникають із договорів і інших правочинів (договірні зобов’язання), завдання майнової шкоди (деліктні зобов’язання) тощо. Як було зазначено вище між сторонами не має належного договору, чи іншого правочину, які встановлені як законом, так і ст. 208 ЦК тощо. Відтак права позивача відповідач міг порушити лише деліктом. Проте у позовній заяві позивач не зазначає який саме делікт мав місце у правовідносинах між сторонами. Тобто позивачем не надано жодних доказів порушення його прав відповідачем, відповідно немає що захищати у судовому порядку, а відтак немає підстав для задоволення позову.

Враховуючи вищевикладене, та керуючись ст. 4, 58- 60, 120, 128 ЦПК

ПРОШУ:

• Приєднати ці заперечення до матеріалів справи 
• Відмовити КП      "Житло-сервіс” у задоволенні позову в повному обсязі. 

До клопотання додаю:

1. Роздруківку ухвали ВСУ від 28.11.2011р.
2. копію звернення до Головного управління юстиції у м. Києві.
3. Копію відповіді головного управління юстиції